Парафії

Парафія Покрови Божої Матері

(село Баня Лисовицька Стрийського р-ну
Стрийське благочиння Львівсько - Галицької єпархії)

У Стрийському районі Львівської області біля гарного курорту Моршина на автошляху Львів – Стрий — Івано-Франківськ розташовано село Лисовичі, 460 дворів. З 1990 року розділено на села Лисовичі і Баня Лисовицька. Село, як і другі села, має свою історію. Перший спомин 1371 рік. В першу світову війну село стало ареною запеклих боїв і було повністю знищено, а всі посіви спалені. Свідченням цього являється масове поховання воїнів при виїзді із Лисович в сторону Івано-Франківська з правої сторони.

Відносно церковної історії в с. Лисовичах до сьогодні зберігся дерев'яний храм, збудований в зруб, датований 1712 роком. Знайдено Антимінс, датований 1710 роком, тому можна припускати, що церкву збудовано набагато раніше. В селі битує така версія: поміщиця (імені її ніхто не знає, називають її просто Пані) виділила ліс на будову церкви. Ця церква дерев'яна, трьох купольна, накрита ґонтами. Дзвіниця окремо, через дзвіницю був прохід до церковного подвір'я і церкви, освячена в честь Богоявлення (Йордан). Церкву і Престіл освячував Єпископ, ім'я його не відомо (тоді належала до Станіславівської єпархії). Із пам'яті людей та свідченням надгробних плит, які збереглися, та деяких документів відомо, що в селі з 1898 по 1921 р. (23 р.) служив о. Йосиф Терлецький, а із 1921 по 1946 р. (25 р.) о. Констянтин Штайден. Він німецького роду, був досить строгий і православний.

В отця Констянтина було 5 дочок і 2 сини. З дочкою Ярославою одружився місцевий юнак, а в дальнійшому парох села Лисовичі о. Петро Кишка. Отець Петро прослужив у ц. с. Лисовичі з 1946 по 1974 рік (28 р). В о. Петра був син і дочка. Він, як місцевий житель не користувався авторитетом у парафіян. За час його служіння церква прийшла в страшний упадок. З 1974 до подій 1990х років служив аз Прот. Віктор Путятицький.

Згадую сьогодні, як ще в далекому 1974 році (1/10/1974 р), після закінчення Ленінградської Духовної Семінарії з благословення Митрополита Львівського і Тернопільського Миколая був направлений на пастирське служіння до Свято-Богоявленської церкви села Лисовичі Стрийського благочиння Львівської єпархії. З правом служіння в Свято-Мколаєвській церкві села Довге, та обслуговувати села Задеревці, Задеревач, місто Моршин та село Бережниця того ж району.

Не можливо описати мого враження і здивування від побаченого в с. Лисовичах. Храм був в аварійному стані, хрести похилились на церкві, вхідні двері з трудом відкривались, все було підготовлено до закриття. Скільки праці духовної, емоційної та фізичної прийшлось приложити, щоб привести в належний стан цю перехилену церковцю, на якій висіла і по нині висить таблиця - пам'ятка архітектури 1712 р. З перших днів прийшлось йти на конфлікт з сільською і районною владою, а найбільше із церковним комітетом. В церкві не було електроенергії, церква чорна - світили свічками, за 260 років ніхто ремонту не робив. В стінах кругом просвердлені діри 40 мм., через які можна було бачити все, що робиться кругом на подвір'ї. Горне сідалище знаходилось по середині вівтаря, з переді прикріплена дошка і до низу обшальована. Дошка мала довжину (ліво-право) 2,5 метра і ширину 25 сантиметрів. Євангеліє лежало в поперек, семисвічника не було. Все було зроблено, як у (латинському) костелі. На іконостасі по центру висів портрет жінки поміщиці (Пані), яка наче б то пожертвувала ліс на цю церкву.

В 1975 році при великих суперечках, навіть заушеніях, ми відсунули горне сідалище до стіни. Тоді виявилось, що існує Престіл, який був захований. Цей старінний Престіл, був зроблений в зруб метр на метр (1х1), без металевих цвяхів (були дерев'яні кілки), на якому була дерев'яна кришка, обтягнута домотканим полотном. По кутах залиті сургучні печатки, а біля них на білому папері наклеєне зображення Голгофської жертви: восьмиконечний хрест, спис, тростина з губкою і напис: ІС-ХС, НІ-КА. На кришці по середині залиті не відомо чиї, мощі.

Знайдено кілька старінних Антимінсів, на яких проглядається, як вводилась унія у наші землі, і як наші предки старались зберегти Православ'я.

На найстарішому Антимінсі 1710 року, оформлення в суто Православному стилі. Спаситель - руки обі на грудях, багато закресленого і видно, що хтось виправляв в сторону унії.

На Антимінсі 1723 року, (розмір 34*44 см) руки не зложені на грудях, а по бокам, написано: “Рукодійствен же і освящен Боголюбивим Господином Отцемъ АФАНАСІЕМ ШЕПТИЦКИМ Милостію Божїю й Святаго Апостольскаго Трону Римскаго. Православним Єпископом Львовским, Галицьким і Каменца Подольского Архімандритом Угнівским Во еже Священнодійствовати на нем Божественную Літургію до храму Богоявленія Господня Року 1723 Месяца януарія 8-го Дня в село Лисовичі”.

В 1980 році про це написано в статті хоча з деякими помилками та опечатками журналу “Православний вісник”. Підпис Антимінса 1723 року подаю відсканований з оригіналу і прошу звернути увагу написано … ПРАВОСЛАВНИМ ЕПИСКОПОМ.

В Антимінсі за 1750-й рік ще вживається Православний Єпископ, але у Спасителя вже одна рука на грудях, а друга (права) з боку.

В Антимінсі 1875 року Кіръ ІОСИФ СЕМБРАТОВИЧ, як Православний не згадується. Розмір Антимінса досить великий (68*68 см.), руки Спасителя вже (обі) з боку і всі ікони нарисовані в суто Римському стилі.

В 1978 році до церкви було підключено електроенергію, закінчено капітальний ремонт церкви, в стінах якої було знайдено навіть нерозірвані снаряди. Замінено ґонтове покриття, обшальована з вулиці дошками, розмальована в середині, підлога вкрита паркетом.

На свято Великомученика Димитрія Солунського (8 листопада 1978 р.) до церкви с. Лисовичі вперше ступила нога Митрополита Львівського і Тернопільського Миколая. Його святими молитвами був освячений новий Престіл з вложеною частинкою мощей Преподобного Іова Почаївського.

І надано новий Антимінс в честь Вмч. Димитрія Солунського. Кришка старого Престолу знаходиться в низу нового, як пам'ятка Православ'я ХVII – XVIII ст.

В 1988 році наступили 1000-літні торжества Хрещення Київської Русі – України. Тисячолітній ювілей закінчився можна сказати плачевно для всієї Львівської і не тільки Львівської області. Ворожі сили завжди шукали можливість знищити Церкву Христову. Знаючи, що знищити Церков Божу неможливо, вони під видом соціалізму, комунізму, руху чи папізму завдають шкоди Церкві і всему чесному народу. Такого зневірства, насильства, розчарування, несправедливості, підкупництва та розбрату наше покоління ще не знало.

Все проходить згідно проекту на знищення Руси – України від 1717 року. (Project na zniszcznie Rusi zjednoczonej roku 1717).

“...., отже так допровадимо їх до такого недостатку, що не будуть могли справити собі навіть звичайної ряси...” (розділ 7, а всього розділів 13)
 

ДРУГИЙ ПРОЄКТ 3 1786 РОКУ, ТРЕТИЙ ПРОЄКТ 3 1908 РОКУ.

Все тоді і сьогодні зводилося і зводиться для того, щоб звести народ до великого зубожіння, знищити віру наших Православних предків, обряд та в цілому український народ, різними санкціями та указами, насильством та приниженнями честі і гідності. Як сьогодні прийнято говорити “заходу” стало не до вподоби те, що в період Горбачовської перебудови стали відкриватись Православні храми. Тоді були кинуті всі сили: ідеологічні, фінансові, матеріальні та фізичні, щоб віддані храми знову забрати. Храми ніби і відкриті, але закриті духовно. Така біда постигла і наш Свято-Димитріївський храм в с. Лисовичі.

В неділю “О блудном сині” 11 лютого 1990 року антиправославні вандали яких очолював РУХ, “проявили свою любов” – і силою захопили наш храм. Мені з Божою допомогою вдалось зібрати духовні та фізичні сили, щоб пройти через всі погрози, знущання і випробовування, організувати людей і побудувати в тому ж селі тимчасову церкву. (Це біля самого Моршина і називається с. Баня Лисовицька).

З Святительського благословення Архієпископа Львівського Іринея (нині Дніпропетровський), на свято Благовіщення Пресвятої Богородиці (Лазарева субота, 7 квітня 1990 р.) ми освятили цей скромний храм в честь „Покрови Божої Матері".

Літургія здійснюється на Антимінсі, який знайдено в старому Свято-Богоявленському храмі. Освячений Антимінс у 1957 році Єпископом Дрогобицьким і Самбірським Григорієм до церкви с. Лисовичі.

Храм (як Ви бачите) маленький і бідненький, але він великий і багатий духом, побожністю і чеснотами народу входящого в нього. Переслідувань і знущань стало менше, настали труднощі матеріальні. Помочі нам ніхто не дає, нас називають “москалями” та ”п`ятою колоною”. Але ми кріпимось молитвами народу Православного, вірного і чесного духовенства, благословенням щирого і невтомного Владики нашого Архієпископа Августина. Його Високопреосвященство і в цьому 2001 році на престольне свято Покрови Божої Матері, відвідав наш скромний храм і після богослужіння сказав – “у вас завжди хорошо, а в цей раз найкраще”.

В старому захопленому храмі за цей час змінилось дуже багато ксьондзів (ГКЦ). Церква дальше в занедбаному стані, дивитись сумно, ніхто її не доглядає, як колись так і сьогодні кожний ксьондз „Яко наємник” дбає тільки про себе. В 1991-2 роках у селі між уніатами почались сварки, чвари і роздори. Не змогли вони мирно жити навіть між собою, поділились на групи, і дійшли до такої ненависті, що навіть померлих одні другим не дозволяли хоронити на загальному кладовищі (цвинтарі). Оскільки вся „власть советов” уніатська і їм все дозволено, вони зробили новий цвинтар. Фондами Обласної ради збудовано ще дві великі ГКЦеркви та дві каплиці. (на сьогодні в селі є три церкви і дві каплиці греко-католицькі і одна Українська Православна Церква).

Коротко про себе. Служу вже 12 років (з 1990 р.) в цьому Свято-Покровському храмі, а загально в селі (з 1974 р) 28й рік. Це мій перший і напевно останній прихід (парафія). Одружений з Анною Іванівною (Юсько) виростили троє дітей. Старша дочка Ольга (закінчила Київську Консерваторію) - зять Прот. Олег (Скнар, закічив Київську духовну Академію) настоятель Свято-Покровського храму головного військового клінічного госпіталю м. Київ, внучок Никодим (2,5р.) Син Володимир – студент 3го курсу Київської національної музичної академії України (консерваторії). Дочка Людмила – учениця 9го класу Стрийської СШ №1.

В славу Божу в нас мир і спокій, в храмі співає церковний хор. Требні, Всеношні та Літургійні Богослужіння проходять на високому духовному рівні. Часто наш храм відвідують православні відпочиваючі курорту Моршина.

За все слава Богу. Хочемо на цьому місці збудувати типову цегляну церкву. Напевно, наші прохання та молитви не доходять до тих, хто б міг нам допомогти. Ми надії не тратимо і думаю, що Бог пошле нам розумну і далекоглядну людину, яка допоможе збудувати храм. Якщо не збудувати то хоча б цей піддержати в належному стані.

Якщо хтось має добру і не примушену волю допомогти, ми будемо вдячні і завжди будемо молитись о їх здравії і спасенії.

Можуть виникнути різні пропозиції, рядом курорт Моршин, можна організувати невеликий санаторій і т.д. пишіть, дзвоніть будемо разом думати.

Якщо буде потрібно офіційне прохання для перечислення коштів, дайте свої реквізити поштою чи телефоном, ми з радістю вишлемо.

УПЦ “Покрови Божої Матері”
Р/р № 26002301400683.
ПРОМІНВЕСТБАНК
МФО – 325503
ЗКПО – 13819078
(гривневий рахунок)

(Можна відкрити валютні рахунки була б пропозиція).

З повагою до Вас
Мітрофорний протоієрей Віктор Путятицький

Прот. Віктор Путятицький
Вул. М.Заньковецької – 68
м. Стрий — 82400
Львівської обл. УКРАЇНА.
Тел/факс (03-245) 5-66-13
 



 

Дяки - псаломщики які прислужували
в Свято-Богоявленській церкві с. Лисовичі.

1.	Павло Донекевич 1815 - 1838 р.	
2.	Казімир Бомбек	1839 - 1849 р.	
3.	Степан Медвідь 	1850 – 1873 р.	
4.	Василій Козак	1873 – 1885 р.	
5.	Семен Маланій	1885 – 1912 р.	
6.	Василій Косило	1912 - 1944 р.	
7.	Микита Кишка	1944 – 1946 р.	
8.	Димитрій Косило	1946 – 1948 р.	
9.	Ілія   Цюк      1948 – 1949 р.	
10.	Микита Кишка 	1949 – 1650 р.	
11.	Василій Цюк   	1950 – 1951 р.	
12.	Ілія   Цюк   1951 – 1957 р.	
13.	Микита Кишка 	1957 – 1964 р.	
14.	Василій Панчак 	1964 – 1965 р.	
15.	Микита Кишка	1965 – 1970 р.	
16.	Василій Цюк  (с.Лисовичі)	1970 – 1990 р.	
17.	Василій Цюк  (с. Баня Лис.)  	1990 —

 

У селі Лисовичі є ПCАЛТИР, яка спасла дяка від смерті.

Дяк носив її на грудях і коли куля попала в груди, від удару він впав, стрілявший уважав, що свою чорну справу зробив, але куля попала в книгу і не пробила її навскрізь, так дяк остався живий.

На початок сторінки Гемцитабин по материалам сайта.

Hosted by uCoz