Як вже згадувалося, для церковного приміщення знімалися різні приватні і громадські будинки. Так, з 1787 по 1816 рік храм знаходився в будинку графині Кордули Потоцької, в 1816-1822 роках - в палаці князя Пінінського, з 1822 по 1825 рік - в будинку графа Боковського, в 1825-1839 роках він отримав притулок в Національній закладі імені Оссолінських, з 1839 по 1844 рік - в будинку Олександра Фредро, з 1844 по 1850 рік - в будинку Келермана, а з 1850 по 1856 рік - знову в закладі Оссолінських. Щодо цього закладу можна сказати, що він не віддавав в оренду безпосередньо бібліотечний будинок, а лише невеликий будинок в сквері, який фасадом виходив на вул. Коперніка. У 1857 р. його розібрали. Згідно з угодою про найм від 27.05.1850 р., Буковинський фонд зобов'язувався виплачувати 300 золотих за каплицю і 100 - за приміщення для настоятеля. Старшими православної общини на той час були Іван Бортник і Василь Драгунич. Рік 1856 став останнім роком поневірянь. Оснащений тоді в новопридбаному будинку храм віддрукував на літографії близько 1865 року по малюнку Й. Свободи видавець Піллер. Судячи по літографії, це був невеликий, побудований в стилі класицизму, двохвіконний будинок з портиком іонічного ордеру. Чотирьохсхилий дах завершувала висока ажурна, готичної форми дзвінничка з дзвоном. Саме у цьому храмі, починаючи з 1865 року щорічно відбувалася панахида за р.Божого Тарасія, в річницю смерті великого поета Тараса Шевченка. ІСТОРІЯ БУДІВНИЦТВА ХРАМУ
Тепер, маючи власне місце, православна громада могла подумати про спорудження нового кам'яного храму, що і було незабаром зроблено. З часом старий церковний будинок поступово руйнувався і став непридатним для вжитку. Львівський магістрат рескриптом від 21.07.1893 р. закрив храм і запропонував впродовж 30 днів розібрати його. Для богослужінь тимчасово використовували каплицю в парафіяльному будинку. На випадок, якщо б цей будинок не встигли б у визначений термін відремонтувати, то богослужіння повинні були здійснюватися в євангеліському костьолі, про що була домовленість з відповідним департаментом намісництва. Настоятелем храму у той час був священик Євгеній Воробкевич, його заступником - священик Микола Димітрієвич.
Тоді ж виготовлений і 8.10.1895 р. затверджений проект будівництва нового "греко-восточного" храму. Проект виконав віденський архітектор, обер-інженер департаменту континентального будівництва Густав Загс. Він же виконав проект церковного будинку, затверджений ще в жовтні 1894 року і огорожі. Церковний будинок спочатку проектувався на осі входу в храм, пізніше зміщений на східну вісь і наступного року дещо перероблений. У 1895 р. оголошений конкурс на ведення будівельних робіт. З декількох пропозицій було прийнято пропозицію архітектора Вінсента Равського як одну з найекономічніших і 25 жовтня 1896 року намісництво від імені Буковинського релігійного фонду уклало з ним контракт. Равський вів будівництво від фундаменту до його повного завершення. 1.09.1897 р. покладений наріжний камінь під храм і почато його будівництво. Намісництво звернулося до Равського, щоб він до кінця жовтня того ж року вивів фундамент храму і церковного будинку. Технічним керівником будівництва призначався інженер намісництва Антон Гауф, художнє керівництво покладалося на автора проекту Густава Захса. У цьому ж 1897 року організований комітет будівництва, до якого увійшли: Йосип Браунзейс, архітектор будівельного департаменту намісництва, як технічний радник, Антон Гауф, керівник будівництва, священик Євгеній Воробкевич, настоятель парафії, Михайло Грушевський, професор університету, як епитроф (опікун) церковний.
Будівництво проводилося настільки швидко, що в жовтні 1899 р. храм і церковний будинок вже стояли. У жовтні 1900 р. вже йшли завершальні роботи. Столярну роботу в обох будинках виконала фірма Яні Вчеляка, слюсарну - Ян Станкевич, живописно-декоративні роботи в церковному будинку провів маляр Франциск Муха, кахляні печі ставив Франциск Кубін. Кольорові вітражні вікна в металевій оправі для храму виготовила і встановила віденська фірма "Тіролер глясмалерай анштальт". Ця ж фірма виконала мозаїчну вставку над головним входом. Спочатку ця мозаїка повинна була зображати покровителя храму - святого великомученика Георгія Побідоносця, але чомусь зображення вирішили замінити образом Спасителя, який і зараз красується над порталом.
Дзвони для храму відлила фірма Карла Швабе в Біліше. Пропозицію відомої ливарної фірми Петера Гильцера з Нойштадта комітет відхилив. З семи запропонованих дзвонів чотири мали напис румунською мовою, три - кирилицею. Румунські тексти мали дзвони святих Кирила і Мефодія, преп. Іоана Сочавського, Трьох Святителів і апостолів Петра і Павла, дзвони рівноапостольного Костянтина і Олени, святого Георгія і дзвін з дарчим написом від Буковинського релігійного фонду мають написи кирилицею. Всі датовано 1898 роком. Тоді ж слюсар Франциск Риботіцький виготовив 5 хрестів для завершення куполів.
У 1901 році встановлений головний вівтар і іконостас. Кам'яний престол виготовив львівський скульптор Людвіг Тирович за 350 крон, все покриття престолу - фірмова майстерня львів'янина Михайла Димета вартістю 486 крон. Чотириярусний іконостас встановили віденські майстри. Столярну частину і різьблення іконостасу робив Карл Вормунд, всі ікони писав Фрідріх фон Шиллер. Ця робота коштувала 9690 крон.
У доповідній записці технічного керівника будівництва А. Гауфа від 11.07.1901 р. VII департаменту намісництва повідомлялося, що будівництво храму і церковного будинку давно закінчене, а будинок вже майже рік як заселений. Освячення храму відбулося 14 (27) жовтня 1901 року.
У 1902 р. в храмі встановлено дві пам'ятні таблиці, на чому задовго до цього наполягало керівництво в Чернівцях. Перша - в пам'ять 50-річного ювілею сходження на трон імператора Франца-Йосифа - румунською, німецькою і українською мовами; друга - про освячення храму - румунською і українською. Обидві таблиці виготовив з мармуру Л. Тирович.
Під час освячення стіни храму ще не мали поліхромії. До настінних розписів приступили в 1902 р. До жовтня того ж року їх повинні були закінчити. Ескізи поліхромії, як і всього художнього оздоблення інтер'єру, виготовив віденський художник Карл Йобст (1835-1907), майстерним оформленням особисто керував Густав Захс.
Загальна вартість споруди всього комплексу складала 102301 крон 84 галери. З них на храм витрачене 40000, на церковний будинок - 21000 крон, іконостас і вівтар - 10500 крон, керівництво роботами - 2000 крон.
Храм п'ятикупольний, побудований в романо-візантійському стилі з червоного, спеціального випалу цегли і білого тесаного каменя. Композиція плану центрична, її основу складає грецький хрест, кути якого заповнені меншими, квадратними в основі баштами, що в цілому складає квадрат з п'ятистінною вівтарною апсидою. Центральний об'єм вінчає візантійської форми купол на восьмигранному світлому барабані, який домінує над меншими куполами наріжних веж. Вежі головного фасаду служать дзвіницями, в східних влаштовані двоповерхові службові приміщення. Фасади рамен хреста прорізають вікнами типу трифорій, які додають споруді романізуючого забарвлення. У інтер'єрі простір нави виділений колонами бічних галерей, які служать хорами і з'єднані між собою через вежі. Простір нави перекритий сферичним з'єднанням на круглому в середині барабані, вівтар - конхою. (Гранована зовні апсида в інтер'єрі також закруглена). Об'ємно-просторове вирішення львівського храму близьке аналогічно до семінарського храму в резиденції митрополита в Чернівцях, спорудженого за проектом Йосипа Главні.
У конструкціях, разом з червоною цеглою, використаний білий полянський і тернопільський камінь. Квадрами тесаного білого каменя викладені кути і обрамлення вікон. Використання на фасадах різноколірних будівельних матеріалів підкреслює не тільки стиль, але дає і відповідний ефект.
У аналогічній будівельній техніці споруджений також двоповерховий церковний будинок. Обидві споруди утворюють єдиний ансамбль і є кращим зразком стилю історизму в архітектурі України.
Богослужіння до 1914 року проводилося трьома мовами: церковно-слов'янською, грецькою і румунською.
Цікаво зауважити, що попередній храм у Львові був присвячений Святій Трійці. В церкві донині на Престолі лежить хрест з надписом з одного боку "За упокой Елизавети Татариновой, умершей 22 августа 1876 года", а з другого - "Во Львовскую православную Св. Тройцы церковь". До речі, у вівтарі храму знаходиться й іконостасна ікона Святої Трійці. Оскільки у м. Львові на час освячення новозбудованої православної церкви, яку мали присвятити Святій Трійці, діяв кафедральний собор св. вмч. Юрія, австрійський уряд з метою позбавити православних можливості мати престольним празником велике християнське свято, видав Указ про найменування церкви свято-Георгіївською. Однак мрія православних про свято-Троїцьку церкву не забулася. В 1995 році у м. Львові було зареєстровано православну свято-Троїцьку громаду.
У першій половині Х1Х ст., коли розпочинався рух по організації будівництва православного храму у м. Львові, громада нараховувала 384 особи, а сьогодні в нашому місті є кілька десятків тисяч православних віруючих. У 1992 року свято-Георгіївська церква у м. Львові залишилася єдиною православною канонічною, визнаною всім православним світом, церквою. З цього ж року тимчасово має статус кафедрального собору Правлячого архієрея Львівської єпархії Української Православної Церкви Високопреосвященнішого архієпископа Львівського і Галицького Августина. Вірним канонічної Української Православної Церкви вже на протязі 15 років Львівська влада, незважаючи на багаторазові прохання, а також особисті розпорядження Президента України, безпідставно відмовляє у виділенні земельної ділянки для будівництва кафедрального собору.